Аутизм – не вирок

2 квітня світова спільнота традиційно відзначає Всесвітній день розповсюдження знань про проблему аутизму.

Як відзначають медичні фахівці, аутизм – це не вирок, а всього лише діагноз і своєчасна діагностика в більшості випадків дозволяє вчасно розпочати процеси реабілітації та адаптації дитини.

Аутизм – це широкий спектр різних форм розладів, об’єднаних спільними характеристиками, а саме: труднощами у побудові соціальних стосунків, спілкуванні та особливою стереотипністю поведінки. Ці характеристики можуть бути виражені дуже по-різному і в групі таких дітей можливі різні ступені важкості цього розладу.

Діти з розладами спектру аутизму можуть дуже відрізнятися один від одного своєю здатністю встановлювати контакт з оточенням як за допомогою мови, так і невербального спілкування, а також рівнем інтелектуального розвитку. Важко відшукати хоча б двох дітей з однаковими симптомами аутизму. І якщо говорити про спектр та крайні форми вираженості симптомів, то це, з одного боку, соціально ізольовані немовні діти з вираженою інтелектуальною недостатністю, а з іншого – діти з високим інтелектом, розвиненою мовою, але дуже обмеженим колом інтересів та труднощами у спілкуванні й встановленні стосунків.

Найтиповіші симптоми розладів спектру аутизму:

дитина рідко встановлює зоровий контакт або ж встановлює його в незвичний спосіб (напр. дивиться скоса на вас, чи наче крізь вас);

виявляє значно менше цікавості до навколишнього світу, ніж від неї сподіваються;

переважно бавиться сама, перебуває наче у своєму власному світі.

не наслідує в іграх інших дітей, поведінки батьків;

зовсім не виявляє зацікавлення до гри з однолітками;

дитина починає говорити, а потім перестає;

не реагує на прості вказівки, на звернення до неї, хоча її поведінка в інших ситуаціях свідчить про те, що у дитини нема проблем зі слухом;

розвиток мовлення дитини не відповідає її вікові;

механічно повторює почуті слова, наприклад, висловлювання з телепрограм, повторює їх багаторазово;

у спілкуванні не використовує ні жестів, ні міміки;

повторює у відповідь останні слова, з якими до неї звертаються;

надмірно боїться різких звуків, часто затуляє при цьому долонями очі, вуха;

не хоче, щоби її торкалися, обіймали, гладили по голові;

має стереотипні рухи, наприклад клацає пальцями, крутить головою, погойдується;

протестує проти змін у середовищі довкола неї чи в способі життя (приміром, проти зміни меблів у помешкання чи зміни маршруту, яким ходить у садочок).

надмірно захоплюється числами, датами, поодинокими предметами, якоюсь однією темою;

їй подобається крутитись на місці чи вона захоплюється предметами, що крутяться;

має обмежене коло уподобань, наприклад, бавиться лише одним (часто незвичним) предметом, часто і багаторазово складає в ряд свої іграшки і т.п.;

дитину важко зупинити в її повторюванні стереотипних дій чи фраз, відвернути її увагу на щось інше;

прив’язується до незвичних речей, їй подобається бавитися стрічками, камінцями, паличками чи волоссям тощо;

потребує точного дотримування встановлених ритуалів, різко реагує на будь-які зміни (наприклад, наполегливо вимагає дотримуватися однакової послідовності дій, купуючи щось у крамниці, або ж їсти лише з певного посуду, вдягатися тільки у такий, а не інший одяг).

Дітей з аутизмом треба «запросити» у світ

Допомога дітям з розладами спектру аутизму – це довготривалий процес. Він полягає в тому, що з одного боку, ми маємо допомогти дитині розуміти світ, «подати» інформацію у такий спосіб, щоб вона навчилася розуміти, як у цьому світі жити, як з ним взаємодіяти – і з рештою розвиватися, реалізовувати в ньому свій потенціал, будувати стосунки. Це є завданням різноманітних педагогічних, логопедичних, психологічних методик та втручань спрямованих на те, щоб  вчити дитину розуміти світ, спілкуватися, взаємодіяти тощо. З іншого боку, другим, «наріжним» каменем допомоги є розуміння, що для того, аби дитина могла адаптуватися до цього світу, ми маємо зі свого боку адаптуватися до дитини, з повагою прийняти її такою, якою вона є у своїх особливостях, бути чутливим до її потреб, бути делікатними в нашій взаємодії з нею, щоб не завдати їй надмірного стресу, не закрити її ще більше, а навпаки: «запросити» її у «цей світ».

У цьому суть втручань, скерованих на адаптацію до навколишнього середовища такої дитини, створення їй належних умов у школі, в середовищі ровесників, у суспільстві загалом. Саме така двостороння робота є основною передумовою успіху, який полягає не просто в «прогресі» дитини, а в її успішній соціальній інтеграції, особистісному розвитку та самореалізації.